tags: Исследования, СССР, Украина

Розпад Радянського Союзу став початком нового періоду в історії всіх країн колишнього комуністичного блоку, в тому числі України. Цей період характеризується ідеологічним, політичним та економічним поворотом до лібералізації та демократизації суспільства, який разом з переосмисленням соціальних та політичних норм створив нові мотиви політичних дебатів та нові академічні галузі. Гендерні студії стали однією з нових галузей, що з’явилася в наукових колах на початку 90-х, і на сьогодні розвилася до достатньо інституціоналізованого напряму. В Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного блоку в декаду 1990-2000, гендер пройшов шлях “від статусу абсолютного теоретичного нововведення до інституційно затвердженої галузі експертизи, визнаної в академічних колах і в просторі політичних рішень” (Cîrstocea, 2019, p. 12).

Феміністичні теми прийшли до пострадянської української науки з літературознавчого напряму. Так розпочалося те, що Людмила Смоляр, історикиня і директорка Одеського наукового центру жіночих досліджень, назвала першим з двох етапів розвитку жіночих і гендерних студій в Україні. Цей етап (початок 1990-х - 1995) характеризувався перетворенням жіночих студій на незалежні дослідницькі програми (Марценюк, 2018, ст. 284). Соломія Павличко (1958-1999), докторка філологічних наук і професорка Києво-Могилянської академії, була першопроходицею гендерних досліджень в Україні і натхненням для багатьох феміністок-науковиць першого покоління. В її статті “Чи потрібна українському літературознавству феміністична школа?” (1991) вона поставила питання необхідності включення феміністичної методології до соціальних і гуманітарних досліджень в Україні. Вона була першою, хто “говорила про фемінізм як напрям, ідеологію, методологію” (Гендер в деталях, 2018)

Тетяна Гундорова, феміністка і літературна критикиня, згадувала у нещодавньому інтерв’ю: “На початку 1990-х я, як дослідниця, почувала себе у тупику, у вакуумі, адже мені дійсно не вистачало нових підходів та методологій. Досягнення того часу не влаштовували мене. Я прагнула зрозуміти, як склалася ситуація на Заході: що розвивається там, які напрями та методології. [...] Я працювала в одному відділі з Соломією Павличко, і саме вона продемонструвала гендерній критиці в Україні нові шляхи” (Гендер в деталях, 2018).

Соломія Павличко разом з Тамарою Гундоровою, Вірою Агеєвою та Наталкою Шумило ініціювали створення “Феміністичного семінару” - групи, яка була започаткована в Літературному інституті Національної Академії наук України у вересні 1990 року щоб розробити погляд на українську культуру з позиції феміністичного аналізу (Феміністичний семінар, 1991, ст. 10). Вищезгадані дослідниці пізніше також створили спеціальну рубрику “Феміністичний семінар” у журналі “Слово і час” (1991).

На протязі 90-х років ці віддані вчені працювали над встановленням нового напряму літературознавчих досліджень. І хоча їхні колеги часто ставилися до них зі скепсисом, обмеженістю і навіть підозрою, результати їхнього інтелектуального розвитку виявилися достатньо плідними. Серед прикладів робіт авторок є монографії “Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму” Віри Агеєвої (2003), “Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської” Тамари Гундорової (2002) та багато інших.

У другій половині 90-х (1995-2002) почалася інтеграція жіночих досліджень у систему вищої освіти. За Людмилою Смоляр, це відзначило другий етап розвитку жіночих та гендерних студій в Україні (Марценюк, 2018, ст. 284-285). Було відкрито декілька центрів гендерних досліджень та чимало університетських курсів з цієї теми. Найбільш впливовими центрами гендерних досліджень були: Харківський центр гендерних досліджень, створений у 1994 Іриною та Сергієм Жеребкіними для популяризації та введення гендерних та жіночих студій у пострадянську вищу освіту; Одеський науковий центр жіночих досліджень, створений у 1994 році Людмилою Смоляр; Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціо-економічної адаптації (1995); Київський дослідницький та гендерно консультативний центр (1996); Київський центр гендерних досліджень при Інституті літератури був сформований під керівництвом Ніли Зборовської у 1998; ГО Дослідницький центр “Жінка та суспільство” (1999) у Львові, головою якого стала історикиня Оксана Кісь. Остання також розробила курси з гендерних студій та викладала їх деякий час у Львівському національному університеті.

Наприкінці 90-х також був відкритий перший навчальний курс з гендерних питань у Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”. Курс “Вступ до гендерних студій”, вперше викладений Світланою Оксамитною у 1997-1998 на кафедрі соціології, досі є частиною навчального процесу в університеті кожного академічного року (серед багатьох інших).

Незважаючи на те, що гендерні дослідження в Україні почали швидко інституціоналізуватися завдяки академічним курсам і дослідницьким центрам, самим дослідницям часто не вистачало знань з гендерних питань. Офіційна освіта в Україні давала дуже мало можливостей отримати ці знання, здебільшого такі варіанти були неформальними. Одним з найбільш відомих місць отримання свіжої інформації з напрямку гендерних студій, спілкування та обміну досвідом з товаришками, були літні школи гендерних досліджень у Форосі, Крим, що їх проводив Харківський центр гендерних досліджень з 1997 по 2009 (Харківський центр гендерних досліджень, 2020). Історикиня Оксана Кісь, одна з учасниць перших літніх шкіл, згадує: “На цих школах нам видавали “читанки” - фотокопії базових робіт західної феміністичної думки, які інакше неможливо було дістати. У Форосі ми також отримували пакунок книжок з гендерних питань, включаючи декілька випусків журналу “Gender Studies”. Тоді це було справжнім скарбом. [...] В ті часи це було дуже вагомо. Дослідниці з пострадянських країн збиралися разом, і всім нам було надважливо відчувати, що ми маємо спільне середовище. Адже фактично всі ми, хто працювали з феміністичними або гендерними дослідженнями, були самотніми воїтельками в наших закладах” (Гендер в деталях, 2019).

Згадуючи гендерні дослідження в Україні, маємо відмітити три фактори, які відігравали і досі відіграють у цьому питанні значну роль: західна освіта дослідниць, що розробляли жіночі студії, вплив діаспори та підтримку міжнародних донорів. Можливість навчатися за кордоном дала українським дослідницям шанс наукового розвитку у царині гендерних студій і доступ до численних книжок, які ще не були перекладені українською. Наприклад, Тамара Гундорова згадує (Гендер в деталях, 2018), що Соломія Павличко проходила інтернатуру в Канаді десь у 1990, звідти вона привезла експертизу з наукового фемінізму і багато книжок. Сама Гундорова теж брала участь у багатьох інтернатурах за кордоном, і отримала стипендію Фулбрайта у 1997 (і вдруге у 2009). Соціологиня Світлана Оксамитна навчалася у США, коли закінчувала отримувати свою ступінь докторки філософії у 1991, і, за її словами, мала доступ до массиву “зарубіжної соціологічної літератури, у тому числі на гендерні теми” (Гендер в деталях, 2018).

Багато дослідниць з 90-х по сьогодні прийшли до академічного фемінізму через свою “міжнародну соціалізацію”. Навчання за кордоном дало їм можливість познайомитися з сучасною літературою на гендерну тематику з їхніх галузей знань, а потім адаптувати ці новинки до українського контексту, створивши щось насправді модерне і революційне для української науки. Нестача офіційної спеціалізації в гендерних дослідженнях в українських університетах робить цей алгоритм і сьогодні таким же релевантним, як у 90-ті, навіть після майже 30 років важкої праці відданих темі вчених.

У 90-ті також вельми значним був вплив дослідниць з української діаспори в США та Канаді. Такі вчені як Марта Богачевська-Хом’як і Мар’яна Рубчак видавали книжки, що мали широку популярність серед науковиць. Для багатьох із них ці публікації були не тільки першими феміністичними працями, доступними українською, але й першими, що фокусувалися на українському контексті: вивчали жінок в історії України, досліджували та описували жіночий активізм 90-х, аналізували фемінізм та матріархальні традиції в українській культурі. Окрім того, що дослідниці з української діаспори передавали знання про українську жіночу історію та активізм до своїх західних університетів, вони також докладали багато зусиль для зміцнення гендерних студій в Україні. І Мар’яна Рубчак, і Марта Богачевська-Хом’як були лекторками на Літніх школах у Форосі. Вони близько товаришували з першим поколінням феміністок і демонстрували свою підтримку не тільки в академічній, але й у політичній галузі (Гендер в деталях, 2018а).

Через слабкі дослідницькі та видавничі ресурси українських університетів і низький суспільний інтерес до гендерних студій часто саме вчені з діаспори ставали редакторками антологій (Гендер в деталях, 2019а), які описували різноманітні гендерні питання в Україні і давали можливість українським дослідницям сучасного гендерного напряму демонструвати свою роботу міжнародній спільноті. Серед цих робіт ми згадаємо першу західну публікацію про гендер і політику в Україні, яка вийшла у 2012 році в Канаді і мала назву “Gender, politics and society in Ukraine” (редакторки Олена Ганьківськи та Анастасія Сальникова), і найсвіжішу збірку, опубліковану у 2015 році в США, “New imaginaries: juvenile reinvention of the cultural paradigm of Ukraine” (редакторка Маріан Дж. Рубчак).

Ще один важливий фактор, на який треба звернути увагу при аналізі гендерних студій в Україні, це донорська підтримка. Іноземне фінансування значно впливало і досі впливає на розповсюдження практики гендерних досліджень. Наприклад, літні школи в Форосі фінансував Фонд МакАртура; ГО “Дослідницький центр “Жінка і суспільство” у Львові працював завдяки малому гранту від “Renaissance Foundation”; міждисциплінарна магістерська програма з культурології та соціології в Національному Університеті ім. Івана Франка у Львові (2003-2007) існувала завдяки фінансуванню Фонду Відкритого Суспільства. Більш свіжі приклади - це створення так званої Лекційної школи з жіночих студій у Українському католицькому університеті у 2012 році, фінансоване Українською Національною жіночою лігою Америки (UNWLA). У 2018 році Лекційна школа була переформована у Центр жіночих досліджень UNWLA (Центр жіночих досліджень UNWLA, 2020).

Якщо порівнювати гендерні дослідження у 90-х та сьогодні, найбільш помітною відмінністю буде певний рівень зрілості, що характеризує цей напрям у наш час. Якщо у 90-ті, як пише Оксана Кісь, “дослідниці оволодівали досягненнями західної феміністичної думки в експрес-режимі” (Гендер в деталях, 2019с), то зараз українська гендерна наука вже розглядає актуальні питання сучасного фемінізму і може дозволити собі не тільки доганяти Захід, але й розвиватися паралельно з міжнародними ідеями і концептами. Тамара Гундорова також відмітила різноманіття питань, на яких фокусуються гендерні дослідження, порівняно з 90-ми. Вона пише, що зараз увага приділяється квір-теорії, дослідженням маскулінності тощо (Гендер в деталях, 2018с). Одним з найпомітніших прикладів цього є Східноєвропейський журнал феміністичніх та квір-студій “Критика феміністична” (“Критика феміністична”, 2020), що виходить з 2018 року під керівництвом його головних редакторок - українських науковиць Марії Маєрчик та Ольги Плахотнік. Цей часопис торкається проблем східноєвропейського регіону, беручи до уваги спільну історію країн Східної Європи і деякі схожі тренди, пов’язані з радянським минулим.

Гендерні студії - це міждисциплінарний науковий напрям, який поєднує такі дисципліни, як літературна критика, соціологія, історія, антропологія та багато інших. В 90-ті вчені часто працювали над гендерними питаннями всередині своїх дисциплін, не маючи на думці чіткого профілю і меж дисципліни гендерних досліджень. Наприклад, Оксана Кісь згадує, що “у 1990-ті та 2000-ні всі були залучені до всього. Так, існувала певна універсальна енциклопедична версія дослідниці гендерних студій, але насправді ті, хто вивчали жіночу історію, одночасно мали справу з питаннями і соціології, і політології, і активізму, і взагалі всього, що можна було уявити” (Гендер в деталях, 2019с). Сьогодні маємо чітку диференціацію між напрямами і тим, як гендерні дослідження виглядають у рамках кожного з них.

Прогрес також очевидний, коли аналізуєш процес інституціоналізації гендерних студій в университетах. З 2010 року кафедри гендерних студій з’явилися у п’яти закладах: Національному університеті “Острозька академія”, Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова, Тернопільському національному педагогічному університеті, Сумському державному педагогічному університеті та Університеті освітнього менеджменту. Донорська підтримка зіграла в цьому велику роль - кафедри отримували фінансування від Європейського союзу. До того ж, були відкриті три освітні центри: в Маріупольскому державному гуманітарному університеті, у Київському національному економічному університеті і у Прикарпатському національному університеті (Гендер в деталях, 2019b). Ми вже згадували Центр жіночих досліджень в Українському католицькому університеті, відкритий у 2012 році і переіменований у 2018 році. У 2012 році представниця Харківського національного гендерного ресурсного центру в партнерстві з Фондом Фрідріха Еберта в Україні ініціювала створення Всеукраїнської мережі центрів гендерної освіти. Її основним фокусом стала модернізація системи вищої освіти та боротьба проти дискримінації в освітніх установах (Гендер в деталях, 2017).

У 2017 на факультеті соціології Національного університету імені Тараса Шевченка в Києві була відкрита перша магістерська програма “Гендерні студії” (Магістерська освітня програма “Гендерні студії”, 2020). Програма створена в співробітництві з Лундським університетом (Швеція) і передбачає отримання двох дипломів - шведського та українського. Однак тільки у шведському дипломі є відмітка про ступінь у гендерних дослідженнях. Український диплом насправді передбачає тільки ступінь у соціології.

Через нестачу державної підтримки науки загалом і гендерних студій зокрема, багато з вищезгаданих досягнень стали можливими завдяки індивідуальній ініціативі наполегливих учених. Хоча може здаватися, що гендерні студії вже широко визнають в академічних колах, насправді, вони досі не інституціоналізовані на всіх рівнях. Незважаючи на те, що кількість вчених, що працюють у цьому напрямку, постійно росте, наразі немає кафедри гендерної соціології в Інституті соціології, а професійна асоціація в цій галузі існує лише одна - Українська асоціація дослідників жіночої історії. Це недержавна організація професійних істориків та історикинь, заснована у 2010 році під керівництвом Оксани Кісь (УАДЖІ, 2020). Ця асоціація включає в себе і молодші, і старші покоління дослідників та дослідниць жіночої історії. Декілька центрів гендерних досліджень, відкритих наприкінці 90-х, досі існують, але мають менше впливу, і є більш локально орієнтованими.

Отже, гендерні студії в Україні еволюціонували від академічної новинки, що цікавила лише декількох дослідниць, до частково інституціоналізованого наукового напрямку, який став невід’ємною частиною таких дисциплін як соціологія, історія, літературознавство та інші, і ввійшов до навчального плану багатьох університетів.

Тим часом, до повної інституціоналізації та визнання досі довгий шлях. Міністерство освіти та науки України досі не дуже помічає гендерні студії. Студенти не можуть отримати ступінь бакалавра, магістра або кандидата наук з цієї дисципліни. Крім того, у деяких університетах є навчальні курси з антигендерних тем і просування теорій статево-рольових норм. Загалом, статус гендерних студій в українській науці здебільшого підтримують віддані вчені на кшталт тих, кого ми згадали вище. Вони вводять курси, працюють над дослідженнями і пишуть книжки з гендерних питань.

tags: Research, USSR, Ukraine

The fall of the Soviet Union marked the beginning of a new period in the history of all the countries of the former Communist bloc, including Ukraine, characterized by the ideological, political and economic turn towards the liberalization and the democratization of the society. This transition and redefinition of social and political norms also meant the emergence of new causes in public debate, as well as the emergence of new academic fields. Gender studies became one of the new fields that appeared in scientific circles in the beginning of the 90s, quickly gained recognition in the academic world throughout the 90s and developed into a fairly institutionalized field that it is today. In Ukraine, as elsewhere in the countries of the former socialist bloc, during the decade 1990-2000, gender went “from the status of absolute theoretical novelty to that of a field of expertise established institutionally and recognized as much in academic circles as in those of political decision making” (Cîrstocea, 2019, p. 12).

Feminist topics came in post-Soviet Ukrainian Academia from the field of literary studies marking the beginning of what Lyudmyla Smolyar, historian and Director of the Odessa Scientific Center for Women’s Studies, identified as the first out of two stages of development of women and gender studies in Ukraine. This stage (early 1990s - 1995) is characterized by the transformation of women’s studies into independent research programs (Martsenyuk, 2018, p. 284). Solomiya Pavlychko (1958-1999), Doctor of Philology and Professor at Kyiv-Mohyla Academy, was the pioneer of gender studies in Ukraine and an inspiration to a lot of the academic feminists of the first generation. In her article entitled “Is a feminist school necessary for Ukrainian literary studies?” (1991) she raised the question of the need to involve feminist methodology in social and humanitarian research in Ukraine. She was the first “to talk about feminism as a direction, as an ideology, as a methodology” (Gender in details, 2018c).

Tamara Hundorova, a fellow feminist and a literary critic, remembered in her recent interview: “In the early 1990s, as a researcher, I felt at a dead end, in a vacuum, because I really lacked any new approaches and methodologies. What had been achieved by that time did not suit me. I wanted to understand what the situation is like in the West: what is developing there, which directions, methodologies. [...] I worked in the same department as Solomiya Pavlychko, and she became the person who brought a new direction of gender criticism to Ukraine” (Gender in details, 2018c).

Solomiya Pavlychko together with Tamara Hundorova, Vira Ageyeva and Natalka Shumylo initiated the creation of the “Feminist seminar” - a group that was established in the Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine in September, 1990 to develop a view of Ukrainian culture from the position of feminist analysis (Feminist seminar, 1991, p. 10). The aforementioned researchers then also created a special rubric “Feminist seminar” in the “Word and time” magazine (1991).

Throughout the 90s these few devoted scholars were working on establishing a new direction of literary studies and although their colleagues often treated them with scepticism, close-mindedness and even suspicion, the results of their intellectual development turned out to be quite fruitful. Among the examples of the authors' works are: the monograph "Women's Space: Feminist Discourse of Ukrainian Modernism" (2003) by Vira Ageyeva; "Femina Melancholica: Sex and Culture in Olga Kobylianska's Gender Utopia" (2002) by Tamara Hundorova and many others.

Around the second half of 90s (1995 - 2002) women’s studies began to be integrated into the higher education system. That signified the second stage of development of women and gender studies in Ukraine according to Lyudmyla Smolyar (Martsenyuk, 2018, p. 284-285). Several gender research centers were established and many university courses created. Among the most influential gender research centers were: Kharkiv Center of Gender Studies - created in 1994 to popularize and introduce gender and women’s studies in the post-Soviet higher education system and represented by Iryna and Sergiy Zherebkin; Odessa Scientific Center for Women’s Studies created in 1994 by Lyudmyla Smolyar; All-Ukrainian Women's Center for Information and Socio-Economic Adaptation (1995); Kyiv Research and Gender Advisory Center (1996); Kyiv Center for Gender Studies at the Institute of Literature was formed in 1998 headed by Nila Zborovska; NGO Research Center “Woman and Society” (1999) in Lviv headed by the historian Oksana Kis. The letter also developed courses on gender studies and taught them in National University of Lviv for a short period of time.

By the end of 90s, the first study course on gender was also established at National University “Kyiv-Mohyla Academy”. A course “Introduction to Gender Studies”, first conducted in 1997-1998 by Svitlana Oksamytna at the Department of Sociology is still taught at the university every academic year (among many others).

Despite the fact that gender studies in Ukraine has begun to be rapidly institutionalized through academic courses and research centers, researchers themselves often still lacked knowledge on gender issues. As there were very few possibilities for them to acquire any knowledge through formal education in Ukraine, more informal learning opportunities were introduced. One of the most prominent places to get an up to date knowledge in the gender studies field and communicate and exchange with your peers were summer schools on gender studies in Foros, Crimea organized by the Kharkiv Center of Gender Studies from 1997 up to 2009 (Kharkiv Center of Gender Studies, 2020). Historian Oksana Kis, one of the participants of the first summer schools, remembered: “At these schools we were also equipped with a kind of “readers” - photocopies of the basic works of Western feminist thought, which were otherwise simply inaccessible. And in the case of Foros, we also received a package of books on gender issues, including several issues of the journal “Gender Studies”. It was a huge treasure at the time. [...] It was very significant at the time. Researchers from post-Soviet countries came together, and it was very important for all of us to feel that our common environment existed, because in fact, each and every one of us who was developing feminist or gender studies were lone warriors in our institutions” (Gender in details, 2019c).

When talking about gender studies in Ukraine, one has to keep in mind the three factors that played and are still playing a significant role in it: Western education of the researchers that developed women’s studies, the influence of the diaspora and the support of international donors. The opportunity to study abroad gave Ukrainian researchers a chance for academic growth in the gender studies field and an access to a lot of books that have not yet been translated into Ukrainian. For example, Tamara Hundorova remembers (Gender in details, 2018c) that Solomiya Pavlychko was doing an internship in Canada around 1990 where she got to know academic feminism and from where she brought a lot of books. Tamara Hundorova was doing a lot of internships abroad herself and had a Fulbright scholarship in 1997 (and then in 2009). The sociologist Svitlana Oksamytna did an internship in the US while finishing her PhD in 1991 and, as she put it, gained access to a lot of “foreign sociological literature, including on gender topics” (Gender in details, 2018b).

A lot of the researchers from the 90s and until now converted to academic feminism through their “international socialization”. Studying abroad has given them the chance to get acquainted with current literature on gender issues in their respective fields, and then try to adapt these novelties to Ukrainian context, creating something truly modern and revolutionary for Ukrainian academic field. The lack of formal specialization in gender studies in Ukrainian universities makes this algorithm as relevant today as it was in the 90s, even after almost 30 years of hard work by dedicated scholars.

In the 90s, the influence of researchers from Ukrainian diaspora in the US or Canada was also very significant. Such researchers as Marta Bohachevska-Homiak and Mariana Rubchak published books that were widely read by women in Academia. For many of them those books were not only the first feminist books available in Ukrainian, but also the first books that focused on Ukrainian context: studying women in Ukrainian history, examining and explaining female activism of the 90s, analyzing feminism and martiarchal traditions in Ukrainian culture. Besides bringing the knowledge on Ukrainian women’s history and activism to their Western universities, the researchers from Ukrainian diaspora also invested their efforts into strengthening gender studies in Ukraine. Both Mariana Rubchak and Marta Bohachevska-Homiak were lecturers at Summer schools in Foros. They were close friends with the first generation of feminists and showed their support not only in the academic field, but also in the political field (Gender in details, 2018a).

Due to the weak research and publishing capacities of Ukrainian universities and low public interest in gender studies, it is often researchers from diaspora that are the editors of the anthologies (Gender in details, 2019a) that cover various gender issues in Ukraine and give a possibility to Ukrainian contributors representing modern gender studies in Ukraine a chance to present their work to the international community. Among them, we can cite the first Western publication on gender and politics in Ukraine published in 2012 in Canada entitled “Gender, politics and society in Ukraine” (edited by Olena Hankivsky and Anastasiya Salnykova) and the most recent, published in 2015 in the United States, “New imaginary: juvenile reinvention of the cultural paradigm of Ukraine” (edited by Marian J. Rubchak).

The other important factor to keep in mind while analyzing gender studies in Ukraine is the donors’ support. The dissemination of gender studies was and still is largely funded by international donors. To give a couple of examples: summer schools in Foros were funded by MacArthur Foundation; NGO Research Center “Woman and Society” in Lviv was supported by the small grant from Renaissance Foundation; interdisciplinary master's program in culturology and sociology of Ivan Franko National University of Lviv (2003-2007) - by Open Society Foundation. Recent examples include the creation of a so-called Lecture school on Women’s Studies at the Ukrainian Catholic University in 2012, funded by the Ukrainian National Women's League of America (UNWLA). In 2018, the Lecture school was transformed into the UNWLA Center for Women’s Studies (UNWLA Center for Women’s Studies, 2020).

Comparing gender studies in the 90s and today, the most prominent difference is a certain level of maturity that characterizes the field nowadays. If in the 90s, as Oksana Kis put it, “the researchers mastered the achievements of Western feminist studies in express mode” (Gender in details, 2019c), now the gender study research is already up to date with the Western feminist thought and can afford to not only catch up, but develop in parallel with the international ideas and concepts. Tamara Hundorova also has noticed the diversity of the issues on which gender research focuses compared to the 90s. She notes that the attention is being paid to queer research, to the study of masculinity etc. (Gender in details, 2018c). One of the most prominent examples is the East European Journal of Feminist and Queer Studies “Feminist critique” (Feminist Critique, 2020), published since 2018 and curated by its editors-in-chief and Ukrainian researchers Maria Mayerchyk and Olga Plakhotnik. This journal discusses the issues related to the East European region, taking into consideration its common history and often similar trends due to the Soviet past.

Gender studies is an interdisciplinary academic field that integrates such disciplines as literary studies, sociology, history, anthropology and many others. In the 90s, researchers were often working on gender issues within their disciplines without having a clear profile and boundaries of the said discipline in mind. For example, Oksana Kis remembers that “the 1990s and 2000s were a period when everyone was involved in everything. There was a universal encyclopedic version of researchers from gender studies, when in fact those who studied women’s history simultaneously dealt with some sociological issues, and political science, and activism, and everything imaginable” (Gender in details, 2019c). Today there is a clear distinction between the fields and the way gender research is conducted within each of them.

The progress is evident also when analyzing the institutionalization process of genders studies in universities. Since 2010 the departments of Gender Studies have been established in five universities: the National University of Ostroh Academy, National Pedagogical Dragomanov University, Ternopil National Pedagogical University, Sumy State Pedagogical University and the University of Educational Management. Donor support has played a major role in this great endeavor, as the departments have been funded by the European Union. In addition, three educational centers have been established: at the Mariupol State University of Humanities, the Kyiv National Economic University, and the Precarpathian National University (Gender in details, 2019b). We have already mentioned the Center of Women’s Studies in the Ukrainian Catholic University established in 2012 and renamed in 2018. In 2012 the representative of the Kharkiv Regional Gender Resource Center in partnership with the Friedrich Ebert Foundation in Ukraine initiated the creation of the All-Ukrainian Network of Gender Education Centers. Its main focus is the modernization of higher education system and the fight against the discrimination in higher education practices (Gender in details, 2017).

In 2017 the first master’s “Gender studies” program (MA program “Gender Studies”, 2020) was opened at the Faculty of Sociology of the Taras Shevchenko National University of Kyiv. The program is established in cooperation with the University of Lund (Sweden) providing the possibility for a double diploma from Sweden and Ukraine. Meanwhile, only Swedish diploma offers a degree in social studies of gender. The Ukrainian diploma is actually in sociology.

Because of the lack of state’s support for science and research in general, and the gender studies field in particular, many abovementioned achievements actually became possible thanks to the individual initiative of the resolute scholars. Although it may seem that gender studies are widely recognized as an academic field, in reality they still struggle to be institutionalized at all levels. Despite the fact that the number of researchers working in the gender studies field is constantly growing, there is currently no department related to gender sociology at the Institute of sociology and only one professional association of women researchers - the Ukrainian Association for Research in Women’s History, a non-governmental organization of professional historians, conceived in 2010 and headed by Oksana Kis (UARWH, 2020). This association includes both younger and older generations of researchers of women’s history. Several gender research centers that were established in the end of the 90s still exist but are less influential and more locally oriented.

Overall, gender studies in Ukraine have evolved from a complete academic novelty that was of interest to only a few researchers, into a partially institutionalized academic field that became an integral part of such disciplines as sociology, history, literary studies etc. and many universities' curricula. Much effort has already been made by the academic community to establish gender studies as a separate field.

In the meantime, there is still a long way to go to gain full institutionalisation and recognition. Gender studies are not very visible for the Ministry of Education and Science of Ukraine. Students can’t get Bachelor’s, Master’s or PhD degrees in gender studies. Moreover, in some Universities there is scholarship on antigender topics and promotion of sex-role theory. In general, the status of gender studies in Academia is supported mainly by devoted scholars like mentioned above who propose courses, conduct research and write books on gender topics.