Країни, в історії яких не було рабства, заснованого не лише на класовій, а й на расовій нерівності, не хочуть говорити про свій расизм.
Коли я написала блог «Що нового в моєму рюкзаку?», то з фідбеку дізналася, що треба називати той різновид хейту, що я отримую, не расизмом, а ксенофобією.
Ксенофобія, на мою неекспертну думку, – поняття з правозахисного словника. За ним не стоїть група, щодо якої здійснюється системне насильство, а стоять правозахисники, що вивчають «ксенофобію» як явище.
Звісно, коли рух проти расизму агентний, коли він має видимість та позиційність, – я відчуваю себе його частиною.
Можливо, є якийсь потужний рух проти ксенофобії? Зазвичай він активізується, щоб провести тренінг для поліції, зробити фото та показати, як можна змінити думку людей добрим словом.
Варто починати вивчати проблемність науки та термінології. Для позначення небілості немає слів не тому, що їх ще не узгодили з директором словника.
Цього року моєму проєкту
«Мене бісить» 5 років, я відновила його та відкрита до текстів. Це невеликий, але важливий рух у спротиві бінарності та расизму. Це лише ліберальний фемінізм проти маленьких рухів. Я за. Багато маленьких, але радикальних краще за один великий, але проти всього поганого. У поганого як раз є назви, і час їх озвучувати.
Ілюстрація – qr код, що веде до караоке кліпу «Люби свою подругу» гурту «Розмита повістка».
Текст написано в рамках підготовки до дискусійного форуму журналу «Критика феміністична», присвяченого «Маніфесту Чорного фемінізму» Колективу ріки Комбахі.
Переклала з російської Феміністична редакція.