Язык / Language:
Russian / Русский
Український / Ukrainian
English

Молчаливая сила: феминистские дискурсы в поэзии Сильвии Плат

tags: Утопия, Поэзия, Тело, Искусство, США
В американском культурном пространстве Сильвии Плат отведено особое место. Благодаря над-эмоциональности своего дискурса, запредельной направленности к апелляционному, к своей привязке к накоплению аффективных смыслов в поэзии, Плат посчастливилось стать выразительницей смелых феминистских идей в мире, где властвуют мужчины. Именно ей было суждено стать вдохновительницей следующих поколений молодых литераторо_к, лишенных собственной комнаты.

Исследуя поэзию в контексте социального, я посчитала нужным обратиться к трудам "В тени молчаливого большинства или Конец социального"[1] французского философа-постмодерниста Жана Бодрийяра и "Сила бессильных"[2] чешского политика и драматурга Вацлава Гавела, которые имеют диаметрально противоположные взгляды на вопросы silent power (молчаливой силы) и гипер-конформизма большинства в социальных динамиках.

Вполне обосновано было бы означить молчаливую силу так, как об этом рассуждает Бодрийяр. Мыслитель остается непреклонным в своем утверждении: "Сегодня они (масса) — безмолвный объект, завтра, когда возьмут слово и перестанут быть "молчаливым большинством", — главное действующее лицо истории...". Несмотря на то, что философ рассматривает возможность революции, он развеивает в прах радужные надежды на это. Ведь масса избавлена от внутренней надобности артикулировать свое мнение или объяснять мотивы своих действий. Она следует примеру. Наиболее приемлемые слова, относящиеся к определению молчаливого большинства - нервная, лихорадочная пассивность, инертность и гипер-конформизм в крайней степени.

Вернемся к работе Гавела "Сила бессильных", в которой он пишет о диссидентском движении в условиях тоталитарной диктатуры. Он более склонен к мысли, что оппозиция - это люди, над которыми властвуют внутренние конфликты между собственными ценностями и идеологиями или комплексом взглядов и верований не обязательно политического характера. Если упростить, они не считают благоразумным лезть под пули, их протест ограничивается мирным выражением воли.

Доминантой в творчестве Плат я считаю такую молчаливую силу. Ведь стоит заметить, что в почти в каждой ее поэзии присутствует молчаливый бунт, - бунт, который не способен быть низвергнут бытием, то есть он не имеет выхода за мышление себя как такого. Здесь мы можем проследить стремление и к свободе, и одновременно от нее. Как и Жан-Поль Сартр, который писал[3], что мы обречены быть свободными, художница обречена на ту разновидность свободы, что существует только на образно-мысленном уровне. Проще говоря, освобождение возможно лишь в акте мышления как таковом. Поэтому Плат осмысляет закодированные в социальной памяти смыслы, а также постулирует творение новых:

I am no drudge

Though for years I have eaten dust

And dried plates with my dense hair.


("Stings")

Я не труженица

Хотя годами ела пыль

и вытирала тарелки своими густыми волосами

Анализируя концептосферу Сильвии, предлагаю внести долю ясности и охарактеризовать наличие там "Другого", который выступает в текстах фигурой несуществующей, изувеченной состоянием собственного бытия извне. Расширяя существующие границы опыта, поэтесса впору осознает, что любой коммуникативный обмен неотделим от стресса и тревоги. Ведь тревога есть созерцательное постижение свободы: как мы детерминированы свободой, так и следующей из нее болью. Нельзя не отметить, что здесь и проявляется "Другой". Плат формирует собственный коммуникативно-отчужденный языковой приют - место стерильно чистого аффекта, где неистовое механическое удовлетворение потребностей "Другого" рассеивается и позже растворяется в чрезмерном всплеске чувствительности лирической героини. Таким образом, слово, как первоначальная лингвистическая единица, расщепляется на новые, только что созданные смыслы, дистиллированные от агрессивных мужских прерогатив.

Обратимся к пониманию дуализма в поэтическом слове художницы. Дуализм в восприятии Сильвии можно определить в контексте Травмы и "Другого". Это можно увидеть в попытке автор_ки мыслить и осмысливать собственные экспрессивные опыты, сужая пределы их взаимодействия во времени и пространстве. С одной стороны, Плат готова отдать бытие травмирующим и воистину зловещим воспоминаниям, с другой - предпочитает говорить об этом косвенно, намеками (поэма "Lady Lazarus"[4]). Этот процесс осуществляется с помощью знаков и символов, как вербальных, так и невербальных. Её язык сгущает мрак, вводит в заблуждение, и тем самым завораживает.

Позволю себе некоторый комментарий об аффективном капитале. Как по мне, аффективному капиталу (опыту) можно и нужно давать определения - неотделимо от социального пространства и времени. То есть опыт есть то, что существует вне бинарности пространство-время. Ибо опыт всегда присутствует в социальной памяти, а именно - в памяти персоны, которую связывает травматическое.

В своих опубликованных письмах[5] Плат рассказывает об физическом и эмоциональном насилии со стороны своего мужа, поэта Теда Хьюза. Письма свидетельствуют о том, что она периодически испытывала противоправные действия по отношению к себе в течение нескольких месяцев до ее полного угасания. Это был тот же Тед Хьюз, который был так благосклонен к её поэзии и издавал её стихи.

Вернемся к анализу стихотворений писательницы. Например, в "Cut"[6] главной считается тема освещения Травмы и дальнейшая ее интерпретация. Происходит активное наслоение аффектов:

Whose side are they on?

O my

Homunculus, I am ill.

I have taken a pill to kill.


("Cut")

На какой они стороне?

О мой

Гомункул, Я больна.

Я приняла смертельное лекарство.

В этом контексте мы должны говорить о взаимосвязи между сверхчувствительным индивидуальным "Я" и коллективным травматическим опытом. Для толкования этой точки зрения стоит обратиться к публикации Кирби Фарелла[7]. Еще в 1998 Фаррелл предложил мысль, что травма вполне может функционировать как троп. Он утверждал, что когда травма переходит из сферы психиатрической критики в культуру в ее более широком значении, ее объяснительная сила становится на передний план. Иными словами, исследователь травма сама по себе есть обозначение комплекса социокультурных элементов, поскольку она существует в связке с дальнейшей ее интерпретацией в обществе.

Важным для понимания значения поэзии Сильвии остается не только желание очертить границы Травматического, но и весомое стремление передать читателю на эту мысль, словно нить. Превосходно, что таким образом автор выводит фигуру Травмы из поля Неизвестного и включает ее в область социокультурных отношений.

Говоря об обмене аффективными опытами между поэтессой и читательницей, Плат не может остаться беспристрастной и безучастной. В следующих стихах осмысляется взаимосвязь между Мужским и Женским:

They may ignore me immediately

I’m no source of honey,

So why should they turn on me?


("The Arrival of The Bee Box"[8])

Может они сразу меня не заметят

Я же не источник меда,

К чему бы им на меня нападать?

Беспорно, стоит отметить, что общей чертой поэтического слова Сильвии является ее превосходное предвидение политик страха и привязанности. Художница говорит: несмотря на то, что страх и привязанность одинаково травмируют, они имеют разные оттенки. Как и современная феминистская поэтесса Рупи Каур, Плат уверена в том, что агрессия и тирания связаны с Мужским.

В этом контексте было бы опрометчиво не поговорить о доминирующем мужском гендере и обо всех патриархальных дивидендах, которые очень часто приобретаются и удерживаются средствами власти и насилия: каждая пятая женщина - жертва насилия. Было бы уместно добавить, что Рупи Каур, также как и Плат, считает чрезмерно важным говорить не только об опыте, но и об его дальнейшем переосмыслении. В первом разделе своей книги "Молоко и мед", "Больно", авторка изображает[9] события сексуального насилия, которое она пережила, будучи ребенком. Каур уверенно балансирует на лезвиях откровенности и открытости, как бы утверждая, что все женщины в ее семье вынуждены молчать и молча сносить насилие.

Что касается Плат, в этом контексте стоит упомянуть ее поэму "Daddy"[10], где эмоциональная подавленность Сильвии представлена ​​в общем контексте притеснения еврее_к. Тот факт, что девочка "частично еврейка" и частично немка, усиливает ее эмоциональный паралич перед отцом-арийцем, с которым она есть, была и будет связана кровными связями. Маленькая Сильвия осознает всю безысходность своего сложного положения - она бессильна перед своим отцом, как еврейская девочка перед капо:

I could never talk to you.

The tongue is stuck in my jaw,


It stuck in a barb wire snare.

А с тобой говорить не могла никогда.

Язык застревал во рту,


В путах колючей проволоки.

Как отмечают исследовательницы Ненс и Джонс, по мере того, как стихотворение Плат "Папочка" завершается, "детская" лексика сменяется более едкой. В качестве кульминации они выделяют тринадцатую строфу, похожую на крещендо к "Ave Maria":

But they pulled me out of the sack,

And then they stuck me together with glue.

And then I knew what to do.

I made a model of you,

A man in black with a Meinkampf look

Но меня достали из куля

И скрепили клеем.

И тогда я знала, что делать.

Я создала модель тебя,

Человека в черном и с Meinkampf’ным взглядом

Сама Плат в предисловии[11] к стихотворению для радиопередачи BBC комментирует это так: "Стихотворение рассказывается девочкой с комплексом Электры. Её отец умер, хотя она считала его Богом. Её положение осложняется тем, что её отец был нацистом, а мать, возможно, отчасти еврейкой. В дочери два рода сочетаются и парализуют друг друга – ей приходится однажды разыграть ужасную маленькую аллегорию, пока она от нее не освободится".

Также важно проанализировать стихотворение "Fever-103"[12]. Перед нами – одно из проявлений взрывной природы поэтики Плат: отдельные закодированные образы – это и есть фрагменты сознательной чувственности, которая мыслит сама себя вне коммуникативного поля поэтической речи художницы. В меру того, как поэзия близится к кульминации, чрезмерная экспрессивность и запредельная концентрация аффективных смыслов в меру служат катализатором для дальнейшего взаимодействия с читателем:

I think I am going up,

I think I may rise --

The beads of hot metal fly, and I, love, I


Am a pure acetylene,

Virgin,

Attended by roses,


By kisses, by cherubim,

By whatever these pink things mean.

Мне кажется, я поднимаюсь,

Мне кажется, я возвышусь --

И капли горячего металла летят, и я, любовь, я


Невинная ацетиленовая

Девственница,

Под покровительством роз,


Поцелуев, херувимов,

Что бы не значило это розовое.

Несмотря на надрыв семантических единиц, стихотворение определяет собой бесперебойный интонационно-ритмический рисунок с постоянной тематикой Плат – коммуникативной отчужденностью главной героини из-за ее запредельной чувствительности и нарочитой аффективности на микроуровне, и болезненной потерей собственной "самости" – на макроуровне.

Исключительно важным для понимания дискурса Феминного в поэзии Сильвии остается стих "Heavy Women"[13]. Художница заимствует образ древнегреческой Венеры, рожденной из морской пены:

Irrefutable, beautifully smug

As Venus, pedestalled

on a half –shell

Shawled in blond hair and the salt

Scrim of a sea breeze, the women

Settle in their belling dresses.


Smiling to themselves, they meditate

Devoutly as the Dutch bulb

Forming its twenty petals

Неоспоримы, великолепно самодовольные

Подобно Венере на пьедестале

из полу-раковины

В накидке из светлых волос и соленых

Сетях морского бриза, женщины

Устраиваются в пышных платьях.


Улыбаясь себе, они медитируют

искренне на клубни голландских тюльпанов,

Прорастающих двенадцатью лепестками.

Сложно не уловить иронию, которая пронзает каждую строку поэзии. Плат страдает от дихотомии, противоречии чувств: внутри, она испытывает глубокое отвращение к "тяжелой" женщине, то есть женщине, которая воспевает свои репродуктивные и домашние обязанности; внешне, поэтесса осознает некую тривиальность и естественность такого состояния в обществе. В ключе Феминного, стоит вспомнить и о "Пчелином цикле"[14] Сильвии. В стихах "The Bee Meeting", "The Arrival of The Bee Box", "Stings", "The Swarm", "Wintering" ярко прослеживаются феминистские интенции.

Не имеет нужды спорить, пчелиное общество по сути своей является примером истинно матриархатным, но у Плат оно как бы накладывается на патриархатное, даже сосуществует с ним. Эта дихотомия индивидуального и коллективного рассматривается как внутренний бунт, как оппозиция. Дефиниция женщины запредельно сужена к ее репродуктивным функциям и выработке средств существования в пространстве, которое даже не является ее собственным. Это удивительно смешно и одновременно болезненно для писательницы. Она, сторонница молчаливой силы, прибегает к искусным формам высмеивания общественных установок, вводя в тексты фигуру Тупости (Bluntness)[15], которая есть аналог современной токсичной маскулинности.

Somebody is shooting at something in our town

A dull pom, pom in the Sunday street.


Jealousy can open the blood.


("The Swarm") [16]

Кто-то в нашем местечке стреляет

Глухой бом-бом на воскресной улице.


Ревность способна пустить кровь

Поэтесса предчувствует приближение Танатоса: "They would kill me" – "Они бы убили меня". Также она апеллирует к тому, что агрессия и тирания как таковые непременно должны существовать в связке с Мужским. Плат достигает этого с помощью введения аллюзии на Наполеона в канву своего текста. Знаменательным остается тот факт, что во время коронации Н. был одет в мантию, на которой были пришпиленные золотые пчелы.

Изящно используя весь свой аффективной аппарат (образ войны, аллюзия на Наполеона), Сильвия Плат тем самым неистово передает читателю свой страх перед враждебно настроенным по отношению к ней, как женщине, патриархальным обществом. Как война сделала всех равными перед смертью, так и общество сметает любую "инаковость". Ведомая попыткой предпринять и передать свои над-чувственные опыты, Плат выводит новые социальные генезисы: Искусство погубит Танатос.

Исследуя гендерные дискурсы в поэтической работе литераторки, нельзя не заметить ее изучение вопроса стереотипизации Феминного в 1950-е годы. Лирическая героиня поглощена тревожностью и беспокойством, так как на глубинном уровне она осознает, что ее стремления и надежды значительно превышают возможности, продиктованные обществом:

Dying

Is an art, like everything else,

I do it exceptionally well.


I do it so it feels like hell.

I do it so it feels real.

I guess you could say I’ve a call.


("Lady Lazarus") [17]

Умирать —

Это искусство, как и всё остальное,

У меня оно особенно хорошо получается.


У меня жуть как классно получается.

У меня получается по-настоящему.

Можно сказать, это мое призвание.

Приемлемо также сказать и о самом языке "Lady Lazarus". Здесь поэтесса постулирует о весомом творении новых социальных знаний. В частности, речь идет о том, как на подсознательном уровне всегда имеют место циклические процессы рождения и смерти: каждые 10 лет в происходит новая качественная трансформация – пред нами новая "Другая", новая Женщина:

And I a smiling woman.

I am only thirty.

And like the cat I have nine times to die.

А я женщина с улыбкой.

Мне всего лишь тридцать.

И, как кошке, мне ещё девять раз умирать.

В процессе анализа фемининного в поэзии Плат я пришла к выводу, что все еще остается подумать о многом. Поэтика Сильвии – обширная и многогранная, она неподвластна суженной авторской интерпретации. Что требуется от нас - сокрушить языки насилия (вражды, лживой лести, сексизма, мизогинии) в социальном пространстве. Поэтесса и философиня Лолита Агамалова разъясняет: "Несмотря на любые политики материальности, вопросы языка остаются важными. И я думаю, что для определенных событий существуют уже заготовленные языки, связанные с аффектом. Языки аффектов довольно насильственны, а "язык безопасности" – линеен и монотонен, в нем нет обертонов…"[18]

Нашей первоочередной задачей на этом этапе является избежание неистовой ложной надобности и лести гендерных стереотипов и формирование новой гендерной чувствительности - как на личном, так и на общественном уровне. Ведь чем больше возможных вариантов самопрезентации, тем шире поле наших возможностей.

И, стоит полагать, Сильвия Плат в этом нам поможет.
Список литературы
  • Farrell, Kirby. Post-Traumatic Culture: injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998.
  • Holbrook, David. Sylvia Plath: Poetry and Existence. - Bloomsbury Collections, 2013.
  • McDermot, Ellen-May. Bees and Brutality: Plath’s violent writing across the state and home, 2018.
  • Plath, Sylvia. Ariel and other poems. 1965.
  • Steinberg, Peter and Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, Harper, 2018.
  • Schwartz, Murray M. and Christopher Bollas (1976) "The Absence at the Center: Sylvia Plath and Suicide," Criticism: vol. 18, iss. 2, art. 3.
  • Агамалова, Лолита и Елена Костылева. Аффективный язык не-насилия. О тексте Лиды Юсуповой "террорист хуй". Гендерные исследования: № 24, 2020. - ст. 15- 27.
  • Бодрийяр, Жан. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. Университета, 2000.
  • Гавел, Вацлав. Сила безсилих, пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016.
  • Каур, Рупи. Молоко и мед. Москва: Бомбора, 2018.
  • Сартр, Жан-Поль. Экзистенциализм - это гуманизм. В кн.: Сумерки богов. М.: Политиздат, 1989.
Яна (Ивона) Грицан - независимая журналистка, поэтесса. Училась на факультете журналистики Львовского национального университета им. Ивана Франко. Журналистские материалы публиковались в "Bloom Magazine" (Шотландия), "Дактиль" (Казахстан) и других. Является авторкой двух сборников поэзии - "Ангелології" (2021г.) и "Фрагменти закоханого" (2020г.).

Facebook
Instagram
Mail: creativeyana0707@gmail.com
Бодрийяр Жан. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. Университета, 2000, URL
Вацлав Гавел. Сила безсилих / Пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016, URL
Жан-Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм. – М.: Политиздат, 1989, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Peter Steinberg, Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Kirby Farrell. Post-Traumatic Culture: Injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Рупи Каур. Молоко и мед. - Бомбора, Москва, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Murray M. Schwartz and Christopher Bollas. The Absence at the Center, 1976, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath and the Bee Poems, URL
David Holbrook. Sylvia Plath: Poetry and Existence, Bloomsbury Collections, 2013, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Лолита Агамалова и Елена Костылева. Аффективный язык не-насилия. О тексте Лиды Юсуповой "террорист хуй", URL

Silent power: еро-феміністичні дискурси в поетиці Сильвії Плат

tags: Утопия, Поэзия, Тело, Искусство, США
В американському культурному просторі Сильвії Плат було відведене особливе місце. Завдяки надемоційності дискурсу, граничній скерованості до апелятивного, нагромадженню афективних смислів та сенсів у своїй поетиці, Плат була народженою стати виразницею сміливих феміністичних ідей у світі, у якому владарюють чоловіки. Саме їй судилось стати натхненницею для подальших поколінь молодих літераторок Америки, позбавлених власної кімнати.

Власне, я б визначила такий соціокультурний елемент як silent power домінантою у творчості Плат. Майже не в кожній поезії авторки присутній мовчазний бунт, бунт, що не має виходу поза своїм мисленням. Тут ми можемо простежити і прагнення до свободи і водночас від неї. Як і Сартр[1], авторка приречена на той різновид свободи, що проявляється лише на образно - мисленнєвих рівнях, тобто звільнення можливе лише в мисленні як такому. Тому авторка мислить, осмислює вже закладені в неї суспільством сенси, а також постулює про створення нових:

I am no drudge

Though for years I have eaten dust

And dried plates with my dense hair.


("Stings")

Я не трудівниця

Хоча й роками їла пилюку

та витирала тарілки своїм густим волоссям

Досліджуючи поезію у контексті соціального, я звернулась до праць "В тіні мовчазної більшості, або кінець соціального"[2] французького філософа Жана Бодріяра та "Сила безсилих"[3] чеського драматурга й політика Вацлава Гавела, що сповідують діаметрально протилежні погляди: Бодрійар сповідує: "Маса (тобто більшість людей) не здатна артикулювати свою думку або пояснити мотиви своїх дій..." Загалом, мовчазна більшість характеризується суперпасивністю, інертністю і нервовим конформізмом. Натомість Гавел порушує питання опозиції, дисидентського руху всередині тоталітарної диктатури держави. Опозиція – це люди, які відчувають внутрішній конфлікти між власними цінностями й насаджуваною ідеологією чи комплексом поглядів і вірувань не обов'язково політичного характеру. Вони не лізуть на амбразуру, їхній протест беззбройний –внутрішньо активний. Саме такою й була особистість Сильвії Плат.

Аналізуючи концептосферу авторки, пропоную окреслити й охарактеризувати наявність "Іншого", що виступає фігурою позаекзистенційною, ба навіть футуристичною. Розширюючи існуючі межі досвіду, авторка усвідомлює, що будь-який комунікативний обмін, є невіддільним від стресового й тривожного, чим і виступає "Інший". Відторгнення насилля набуває форм адаптивного, тобто мислення його як такого стає агресивним процесом.

Варто сказати, Плат формує власний, певною мірою, комунікативно відчужений, мовний сиротинець, місце "чистого" афекту, де еротичне задоволення потреб Іншого розсіюється й розчиняється у надмірному сплеску чутливості ліричної героїні. Таким чином, слово, як первісна лінгвістична одиниця, розщеплюється на нові, щойно створені сенси, дистильовані від агресивних маскулінних прерогатив.

Дуалізм у сприйнятті Сильвії визначаємо у контексті травми й "Іншого". Це можна яскраво простежити у намаганні авторки мислити й осмислювати власні експресивні досвіди, звужуючи межі їх взаємодії у часі й просторі. З одного боку, авторка готова усвідомити й переосмислити травмуючі спогади, з іншого – воліє про це говорити побічно, натяками (поезія "Lady Lazarus"[4].)

Як на мене, афективний капітал (досвід) можна означувати невіддільно від соціального простору й часу. Тобто це щось, що існує поза бінарністю протір-час. Бо досвід бути завжди наявний у соціальній пам'яті, а саме – у пам'яті персони, яка зазнала травми.

Та й у своїх опублікованих листах[5] Плат розповідає про фізичне та емоційне насильство з боку її чоловіка, поета Теда Хьюза. Останні епістолярії письменниці свідчать про те, що вона періодично зазнавала протиправних дій протягом декількох місяців до її згасання.

Водночас формуються нові акти безпосередньої передачі цих відрефлексованих досвідів реципієнтові. Це активно здійснюється за допомогою знаків і символів, як і вербальних, так і невербальних.

У поезії "Cut"[6] наскізною залишається висвітлення Травми й подальша її інтерпретація. Відбувається активне напластування афектів:

Whose side are they on?

O my

Homunculus, I am ill.

I have taken a pill to kill.


("Cut")

У цьому контексті ми повинні вести мову про взаємозв’язки між надчутливим індивідуальним "Я" та колективним травматичним досвідом. Для тлумачення такої точки зору варто звернутись до публікації Кірбі Фаррелла[7], професора Массачусетського університету. Дослідник впевнений, травма сама по собі є соціокультурним елементом, оскільки вона існує разом з прив’язкою до подальшої її інтерпретації у суспільному полюсі.

Важливо додати, що фразою "red plush of blood" Сильвія намагається не лише привернути увагу до Травми, а й започатковує спроби її передачі на мисленнєво-інтелектуальному рівні. Таким чином, авторка виводить фігуру Травми в поле соціокультурного.

Ведучи мову в контексті обміну афективними досвідами з реципієнтом взагалі, Плат не могла не залишитись безсторонньою: тут маємо і осмислення у соціальній площині взаємозв’язків між чоловіком і жінкою.

They may ignore me immediately

I’m no source of honey,

So why should they turn on me?


("The Arrival of The Bee Box"[8])

Вони можуть мене не бачити

Я – не джерело меду

То чому вони повинні націлюватися на мене?

Також було б доцільно проаналізувати вірш "Fever-103"[9].. Перед нами – один з проявів вибухової природи поетики Плат: окремі закодовані образи – це і є ті ж фрагменти свідомої чутливості, яка мислить сама себе за комунікативним полем поетичної мови авторки. Надмірна експресивність й гранична сконцентрованість смислів служать каталізаторами для подальшої взаємодії:

I think I am going up,

I think I may rise –

The beads of hot metal fly, and I love, I

Am a pure acetylene Virgin

Attended by roses,

By kisses, by cherubim,

By whatever these pink things mean! Not you, nor him

Nor him, nor him

(My selves dissolving, old whore petticoats) – To Paradise.

Я думаю, що я здіймаються вгору,

Я думаю, що я можу піднятися –

Кульки гарячого металу літають, і я люблю, я Є чистий ацетилен

Діви,

що супроводжується трояндами,

Поцілунками, херувимами,

Щоб ці будь-які рожеві речі не означали! Не тобі, не йому.

Не йому, і не йому

(Мої "Я" розчиняються, мов стара спідниця повії) – До раю.

Незважаючи на надрив семантичних одиниць, вірш окреслює собою безперебійний інтонаційно-ритмічний малюнок з константною тематикою. Плат – комунікативною відчуженістю головної героїні через її надчуттєвість й надафективність на мікро-, та болісною втратою власної "самості" - на макрорівні.

Йдеться про домінуючий чоловічий гендер й усі патріархальні дивіденди, які часто здобуваються й утримуються засобами влади й насильства: кожна п'ята жінка – жертва насильства. Було б доречно зазначити, що сучасна індійська поетеса Рупі Каур, як і Плат, також порушує проблематику прожиття, переосмислення травмуючого досвіду. У першому розділі "Боляче" своєї книги "Молоко і мед" поетеса зображає[10] події сексуального насилля, пережитого у її дитинстві. Авторка балансує на лезах відвертості й відкритості, стверджуючи, що усі жінки в її родині змушені мовчати й мовчки зносити насильство.

Щодо стосується Плат, у цьому контексті варто згадати про її поезію "Daddy"[11], де ілюструється злиття реального досвіду авторки та прототипних спогадів національного характеру,тоді як емоційна пригніченість авторки подана в більш загальному символі утиску євреїв. Той факт, що дівчинка сама "частково єврейка" та частково німкеня, підсилює її емоційний параліч перед батьком-арійцем, з яким вона пов‘язана назавжди. Маленька Сильвія усвідомлює всю безвихідь свого складного становища: вона безсила перед своїм татком, як єврейська дівчинка перед капо:

I never could talk to you.

The tongue stuck in my jaw.

It stuck in a barb wire snare.

Я ніколи не могла розмовляти з тобою.

Язик прилип до щелепи.

Він прилип до зубців дротяних ґрат.

Важливо внести в контест й те, що у вірші "Daddy" поетеса відходить від типових атавістичних візій, впевнено балансуючи на межі інфантильних дитячих дискурсів та соціальних неврозів. Саме тут відторгнена любов, породжена спалахами насильства й апатії, квітне:

Daddy, I have had to kill you.

You died before I had time ——

Marble-heavy, a bag full of God,

Ghastly statue with one gray toe

Татусю, я б убила тебе,

але ти все помітив і раніше пішов ...

Мішок з важкого грубого каменю,

жахлива статуя з сірою ногою...

Знову ж таки, у своїй творчості поетеса використовувала примітивні, майже дитячі рими та позбавлені дитячости й інфантильности різкі символи, навіяних масовою культурою. У тому ж вірші "Daddy" покроково ілюструється процес знищення дитячих уявлень про образ батька. Це все можна означити спробою особистості відтворити й репрезентувати психологічне очищення від давно прийнятої "моделі", яку вона власноруч створила, будучи дитиною. Йдеться про невідпорність й неможливість анігіляції любові до батька навіть попри національні означники (донька - частково німкеня, частково єврейка, її батько - чистий арієць).

Також винятковим для розуміння дискурсу Фемінного у поетиці Сильвії є поезія "Heavy Women"[12]. Авторка для цього запозичує образ Венери, народженої з морської піни:

Irrefutable, beautifully smug

As Venus, pedestalled

on a half –shell

Shawled in blond hair and the salt

Scrim of a sea breeze, the women

Settle in their belling dresses. Smiling to themselves, they meditate

Devoutly as the Dutch bulb

Forming its twenty petals

Незаперечні, красиво самовдоволені

Немов Венера на п’єдесталі

Із світлим волоссям в солоному

Полотні бризу морського,

Жінки оселилися в пишних сукнях

Посміхаючись самі до себе,

вони щиро медитують

як голландських тюльпанів бульбини,

що проростають двадцятьма пелюстками

Складно не зауважити іронічність, яка пронизує кожну строфу вірша. Авторку діймають суперечливі почуття: internally, вона відчуває відразу до "тяжкої" жінки через виконання своїх репродуктивних "обов’язків", externally – поетеса усвідомлює тривіальність й природність такого стану.

У цьому ключі було б важливо згадати й про "Бджолиний цикл"[13]. У поезіях "The Bee Meeting", "The Arrival of The Bee Box", "Stings", "The Swarm", "Wintering" яскраво простежуються феміністичні інтенції та гендерні конотації.

Безперечно, бджолине суспільство, що за своєю суттю є істинно матріархальним, у Плат накладається на патріархальне, співіснуючи з ним. Ця дихотомія індивідуального й колективного розглядається як бунт, як опозиція. Дефініція жінки, до неможливості звужена до її репродуктивних функцій і продукування нею засобів харчування у просторі, що не є її власним, залишається на диво сміховинною і водночас травматичною для письменниці. Тут авторка, прихильниця silent power, вдається до справжнісінького висміювання установок такого соціуму, вводячи у текст фігуру Тупості (Bluntness), що є аналогом сучасної токсичної маскулінності:

Somebody is shooting at something in our town

A dull pom, pom in the Sunday street.


Jealousy can open the blood.


("The Swarm")

Хтось стріляє у нашому місті

Глухе бах-бах на недельній вулиці


Ревнощі можуть пустити кров.

Пізніше у поезіях цього ж циклу ми завбачуємо страх і тривожність, що є провісниками Танатосу в Плат: "They would have killed me" – "Вони б убили мене". Також авторка постулює, що агресія й тиранія неодмінно існуватимуть у взаємоприв’язці з Чоловічим. Для цього вона водить фігуру Наполеона. Знаменно, що під час коронації perpetrator був зодягнутий у мантію, до якої були пришпилені золоті бджоли.

Звертаючись до історичної довідки, зазначимо, що пришпилені золоті бджоли на мантії Наполеона було віднайдено в могилі одного з найдавніших правителів роду Меровінгів. Наполеон обґрунтував своє право одягнути мантію з бджолами тим аргументом,що він був ясним нащадком Якова Стюарта Роанського – позашлюбного сина англійського короля Карла II Стюарта та герцогині Маргарити Роанської.

Власне, використовуючи образвійни, алюзію Наполеона, Сильвія Плат таким потужним афективним конотатом передає читачеві свій страх перед ворожо налаштованим щодо неї патріархальним суспільством. Як війна зробила всіх рівними перед смертю, так і суспільство змітає будь-яку "іншість", роячись при цьому "у чорний клубок".

Намагаючись передати свої почуттєві досвіди, вона виводить нові соціальні генези: лише Мистецтву поклонятиметься Танатос.

Безсумнівно, досліджуючи гендерні дискурси у тематиці авторки, не можна не зауважити її постановку й подальше детальне вивчення питання стереотипізації Фемінного. Головна героїня віршів поглинута тривожністю й неспокоєм, адже на глибинному рівні вона усвідомлює, що самі її прагнення, надії та сподівання значно перевищують можливості, які накладаються на неї фалоцентричним суспільством.

Що стосується поезії "Lady Lazarus", тут поетеса постулює про витворення нових соціальних знань. Зокрема, йдеться про те, що на позамисленьому рівні тривають циклічні процеси народження й смерті: кожного наступного десятиліття у комунікативній площині відбувається якісна трансформація – перед нами нова Інша, нова жінка.

У процесі аналізу феміністичного у поетичному надрізі Плат, дійшла до висновку, що думати залишається про багато що. Поетика Сильвії – обширна й багатовимірна, непідвладна звуженій авторській інтерпретації. Сьогодні Плат потребує як не інтегрального аналізу, хоча б зіставлення з реаліями сучасності.

Нам необхідно зламати Мову насилля (мова ворожнечі, сексизм, мізогінія) у суспільному просторі. Щодо Мови насилля, варто додати, що сучасна російська поетка й філософиня Лоліта Агамалова зазначає: "Несмотря на любые политики материальности, вопросы языка остаются важными. И я думаю, что для определенных событий существуют уже заготовленные языки, связанные с аффектом. Языки аффектов довольно насильственны, а "язикбезопасности" – линеен и монотонен, в нем нет обертонов..."

Нашим першочерговим завданням на цьому етапі є уникнення гендерних стереотипів й формування ґендерної чутливості, як особистої, так і суспільної. А чим більше можливих варіантів саморепрезентації, тим ширше поле можливостей.

Безсумнівно, Сильвія Плат у цьому нам допоможе.
Список літератури
  • Farrell, Kirby. Post-Traumatic Culture: injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998.
  • Holbrook, David. Sylvia Plath: Poetry and Existence. - Bloomsbury Collections, 2013.
  • McDermot, Ellen-May. Bees and Brutality: Plath’s violent writing across the state and home, 2018.
  • Plath, Sylvia. Ariel and other poems. 1965.
  • Steinberg, Peter  and Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, Harper, 2018.
  • Schwartz, Murray M. and Christopher Bollas (1976) "The Absence at the Center: Sylvia Plath and Suicide," Criticism: vol. 18, iss. 2, art. 3.
  • Агамалова, Лоліта і Олена Костильова. Афективний язик не-насильства. Про текст Ліди Юсупової "терорист хуй". - Гендерні дослідження: № 24, 2020. [Agamalova, Lolita and Elena Kostyleva. Affective language of non-violence. About the text of Lida Yusupova "terrorist fuck". Gender Studies: No. 24, 2020.]
  • Бодрійяр Жан. В тіні мовчазної більшості, або Кінець соціального. Єкатеринбург: Изд-во Урал. Університету, 2000.[Baudrillard,  Jean. In the Shadow of the Silent Majority, or The End of the Social. Yekaterinburg: Ural Publishing House. University, 2000.]
  • Гавел, Вацлав. Сила безсилля. Пер. Т.Окопна. К: Чеська бібліотека, 2016. [Havel, Vaclav. Strength without strength. Translation: T. Okopna. - K: Cheska library, 2016.]
  • Каур, Рупі. Молоко і мед. - Москва: Бомбора, 2018. [Kaur, Rupi. Milk and honey. - Moscow: Bombora, 2018.]
  • Сартр, Жан-Поль. Екзистенціалізм - це гуманізм. В кн .: Сутінки богів. - М .: Политиздат, 1989. [Sartre, Jean-Paul. Existentialism is humanism. In the book: Twilight of the Gods. - M .: Politizdat, 1989.]
Яна (Івона) Грицан – незалежна журналістка, поетка. Навчалась на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Журналістські матеріали публікувались у "Bloom Magazine" (Шотландія), "Дактиль" (Казахстан) та інших. Є авторкою поетичної книги "Фрагменти закоханого" (2020 р.)

Facebook
Instagram
Mail: creativeyana0707@gmail.com
Жан-Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм. – М.: Политиздат, 1989, URL
Бодрийяр Жан. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. Университета, 2000, URL
Вацлав Гавел. Сила безсилих / Пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016, URL
 Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Peter Steinberg, Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Kirby Farrell. Post-Traumatic Culture: Injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Рупи Каур. Молоко и мед. - Бомбора, Москва, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath and the Bee Poems, URL

Silent power: ero-feminist discourses in Sylvia Plath’s poetics

tags: Utopia, Poetry, Body, Art, USA
In the American cultural paradigm, Sylvia Plath was given a special place. Thanks to her supra-emotional discourse, the transcendental orientation towards the appellative, the effectiveness that comes from the meanings in her poetry, Plath was destined not only to undermine bold masculine ideas in a world ruled by men. The task for her was also to break the silence and become a significant inspiration for the next generations of young women writers in the United States, eliminated and deprived of their own space.

Exploring poetry in the context of the social, I considered it necessary to turn to the works "In the Shadow of the Silent Majority, or The End of the Social"[1] by the French postmodern philosopher Jean Baudrillard and "The Power of the Powerless"[2] by the Czech politician and playwright Vaclav Havel, who have diametrically opposed views on silent power and the hyper-conformism of the majority in social dynamics.

It would be quite reasonable to mention silent power in the way Baudrillard argues about it. The thinker remains adamant in his statement: "Today they (the mass) are a silent object, tomorrow, when they take the floor and cease to be the "silent majority", they are the main character of history ...". Despite the fact that the philosopher is considering the possibility of a revolution, he shatters the bright hopes for it. After all, the masses are relieved of the internal need to articulate their opinion or explain the motives of their actions. The most acceptable words referring to the definition of the silent majority are nervous, feverish passivity, inertia and hyper-conformism.

Let's return to Havel's work "The Power of the Powerless", in which he looks at the dissident movement within a totalitarian dictatorship. He is more inclined to think that the opposition is people who are dominated by internal conflicts between their own values ​​and ideologies or a complex of views and beliefs, not necessarily of a political nature. To put it simply, they do not consider it prudent to go under the bullets, their protest is limited to a peaceful expression of will.

This is exactly what Sylvia Plath was. As a dominant in her work, I would define silent power - a hugely affective socio-cultural element. Almost in every poetry there is an epistemic reconstitution of silent revolt, a revolt that is neglected, a revolt that has no outlet for thinking itself. Here we can trace the striving for freedom and at the same time from it. Like Sartre[3], the author is doomed to re-exist with such a kind of freedom that manifests itself only on the figurative-mental levels, thus, liberation is possible only in thinking and observing as such. Therefore, Plath thinks, observes and combines the exhaustive expectations put on her as a woman by the society, and responds by creating new meanings:

I am no drudge

Though for years I have eaten dust

And dried plates with my dense hair.


("Stings")

Analyzing the author's conceptual sphere, I propose to outline and characterize the existence of the "Other", which is a non-existential viable figure, even a futuristic one. Expanding the existing boundaries of experience, Plath realizes that any communicative exchange is horrifyingly inseparable from stress and anxiety, a marker of the "Other". Rejected, escalated violence takes the form of adaptiveness, thus thinking of it as such becomes an aggressive and abusive process.

It is worth noting that Plath forms her own, communicatively alienated, language shelter, a place where "pure" affect exists, a place where the erotic satisfaction of the "Other’s" needs is dissipated and dissolved in an excessive burst of sensitivity of the lyrical heroine. Thus, the word, as the original linguistic unit, is split into newly created meanings, distilled from aggressive masculine prerogatives.

Let us turn to the understanding of dualism in the artist's poetic word. Sylvia's perception of dualism can be defined in the context of Trauma and the "Other". This can be traced in the author's attempt to think and comprehend her own expressive experiences, narrowing the limits of their interaction in time and space. On the one hand, Plath is ready to give existence to traumatic and truly ominous memories, on the other hand, she prefers to talk about it indirectly, in hints ("Lady Lazarus"[4]). This process is carried out using signs and symbols, both verbal and non-verbal. Her language thickens the darkness, misleads, and thus bewitches.

Let me make a comment about affective capital. As for me, affective capital (experience) is inseparable from social space and time. That is, experience is that which exists outside of binary space-time. For experience is always present in social memory, namely, in the memory of the person who is bound by the Traumatic.

In her published letters[5], Plath recounts the physical and emotional abuse at the hands of her husband, poet Ted Hughes. The letters indicate that she periodically experienced unlawful acts against herself for several months before her complete extinction. It was the same Ted Hughes who was so supportive of her poetry and published it.

Returning to the analysis of Plath’s poetry, as in many poems of Plath, the dominant theme in her version of "Cut"[6] is the coverage of Trauma and its further compartmentation and interpretation. Active accumulation of affects occurs:

Whose side are they on?

O my

Homunculus, I am ill.

I have taken a pill to kill.


("Cut")

In this context, we must preclude a supremacy of relationship between the hypersensitive individual self and collective traumatic experience. It is worth referring to the publication of Kirby Farrell[7] to depict this point of view. In 1998 the researcher proposed that trauma itself is a signifier of socio-cultural elements, since it exists together with an indispensable link to its further interpretation in the public mind.

Here, the crucial meaning of Sylvia’s poetics is not only the most powerful and greatest desire to divert the focus, outlining the boundaries of Excruciating, there is also an syllable effort to convey it at the mental and intellectual levels. Thus, the author brings the figure of Trauma from the Unknown and incorporates it into the social relations field.
Speaking about the exchange of affective experiences between the poetess and her reader, Plath cannot leave impartial: she postulates that cross-filiations between groups (Masculin and Féminin) may lay deeper as we may envisage. I would be pleased to derive the figure of Honey in Sylvia’s poetry and deploy it later due to its forceful meanings:

They may ignore me immediately

I’m no source of honey,

So why should they turn on me?


("The Arrival of The Bee Box"[8])

Unequivocally, a common feature of Sylvia’s poetic word is her envisage of making politics of Fear and Affection, bearers of Thanatos. Fear and Affection are equally traumatizing yet different in nuance. Same as Rupi Kaur, the author postulates that aggression and tyranny have intensified connections with the Masculine.

In this context, it is necessary to talk about the dominant male gender and all the patriarchal dividends that are very, very often acquired and retained by means of power and violence: every fifth woman is a victim of violence. It would be appropriate to add that Rupi Kaur, like Plath, considers it overly important to talk not only about experience, but also about its later rethinking. In the first section of her book "Milk and Honey", "It Hurts", the author depicts[9] the experiences of sexual abuse she had as a child. Kaur confidently balances on the blades of frankness and openness, as if arguing that all women in her family are forced to remain silent and silently endure violence.

As for Plath, in this context it is worth mentioning her poem "Daddy"[10], where Sylvia's oppression is presented in a more general context of oppression of the Jews. The fact that the girl is herself "partly Jewish" and partly German increases her emotional paralysis in front of her Aryan father, with whom she is, was and will be connected by blood ties. Little Sylvia realizes all the hopelessness of her difficult situation. She is powerless in front of her father, like a Jewish girl in front of a capo:

I could never talk to you.

The tongue is stuck in my jaw,

It stuck in a barb wire snare.

As researchers Nens and Jones note, as Plath's poem "Daddy" is coming to an end, "childish" vocabulary is replaced by more caustic. As a climax, they highlight the thirteenth stanza, similar to the crescendo to "Ave Maria":

But they pulled me out of the sack,

And then they stuck me together with glue.

And then I knew what to do.

I made a model of you,

A man in black with a Meinkampf look

Plath herself, in the preface[11] to the poem for the BBC radio program, comments on it this way: "The poem is told by a girl with an Electra complex. Her father died, although she believed him to be God. Her situation is complicated by the fact that her father was a Nazi, and her mother may be partly Jewish. In a daughter, two families combine and paralyze each other - she has to play a terrible little allegory one day until she gets rid of it".

It would also be useful to analyze the poem "Fever-103"[12]. We may denote that this poem contours and manifests an epistemic and explosive nature of Plath's poetics: individual encoded images are the same fragments of conscious sensuality that thinks of itself outside of the communicative field of the author's poetic language. Ripe, excessive expressiveness and extreme concentration of meanings serve as catalysts for further interaction:

I think I am going up,

I think I may rise --

The beads of hot metal fly, and I, love, I


Am a pure acetylene,

Virgin,

Attended by roses,


By kisses, by cherubim,

By whatever these pink things mean.

Despite the supremacy of torn semantic units, the poem, holistically, unveils a continuous intonation-rhythmic pattern with a constant theme of the poetess - communicative alienation of the main character due to her hypersensitivity and over-effectiveness at the micro level and painful loss of her true "self" - at the macro level.

I know no better example for analyzing Sylvia's poetic work than "Heavy Women"[13] - a condensed symbol of effeminacy in her work. Poetess creates new traditions of common language for women , coupling in her poem the image of Venus, traditionally born of seafoam, with modern narratives:

Irrefutable, beautifully smug

As Venus, pedestalled

on a half –shell

Shawled in blond hair and the salt

Scrim of a sea breeze, the women

Settle in their belling dresses. Smiling to themselves, they meditate

Devoutly as the Dutch bulb

Forming its twenty petals

(Heavy women)

It is relevant to note the irony that permeates in each stanza of the poem. The author has dichotomic and conflicting feelings: internally, she sees heavy women as disbarred and excluded from their own spaces due to their serving reproductive "duties" and house-keeping roles, externally, the poetess realizes the triviality and naturalness of this state. In this vein, it would be important to draw further attention to "The Bee Cycle"[14]. Feminist intentions are clearly traced in her poems "The Bee Meeting", "The Arrival of The Bee Box", "Stings", "The Swarm" and "Wintering".

It’s no point in arguing that the bee society, which is inherently matriarchal, in Plath is superimposed on the patriarchal, coexisting with it. This dichotomy of the individual and the collective is seen as a revolt, as an opposition. The definition of a woman, impossibly narrowed to her reproductive functions and her production of food in a space that is not her own, remains surprisingly ridiculous and at the same time traumatic for the writer. Here the author, a supporter of silent power, resorted to a real mockery of the attitudes of such a society, introducing into the text the figure of Bluntness[15], which is analogous to modern toxic masculinity:

Somebody is shooting at something in our town

A dull pom, pom in the Sunday street.

Jealosly can open blood


("The Swarm" [16])

In this context, Plath postulates that coercion is a domain of power, intrinsically connected with a Man under the guise of public approval. Writer has a significant shift in her theory leading to the figure of Napoleon appearing in her texts. It is worth mentioning that during his coronation the perpetrator was wearing a mantle where golden bees were pinned. Actually, gracefully using all her affective associations (the image of war, the allusion to Napoleon), Sylvia Plath thereby passionately conveys to the reader her fear of a patriarchal society hostile to her as a woman. As the war makes everyone equal before death, so the society sweeps away any "Otherness". Guided by an attempt to undertake and transmit her supra-sensory experiences, Plath deduces new social genesis: Art will destroy Thanatos.

Undoubtedly, while studying gender discourses in the poetic work of Plath, one cannot fail to notice her study of the issue of stereotypization of the Feminine in the 1950s. The lyrical heroine is absorbed in anxiety, since on a deeper level she realizes that her aspirations and hopes significantly exceed the possibilities of duties dictated by society:

Dying

Is an art, like everything else,

I do it exceptionally well.


I do it so it feels like hell.

I do it so it feels real.

I guess you could say I’ve a call.


("Lady Lazarus") [17]

It is also necessary to speak about the language of "Lady Lazarus". Here the poetess postulates the creation of new social knowledge. In particular, we are talking about how cyclical processes of birth and death always take place on a subconscious level: every 10 years a new qualitative transformation takes place - we have a new "Other", a new Woman.

And I a smiling woman.

I am only thirty.

And like the cat I have nine times to die.

In the process of analyzing the feminine in Plath's poetry, I have come to the conclusion that there is still a lot to think about. The field for thought is as clear as a leaf. Sylvia's poetics is vast and multifaceted, it is not subject to narrowed author's interpretation. Undoubtedly, Plath's literature requires, if not a qualitative integral analysis, then at least a comparison with the realities of our time. What is required of us is that we desperately need to mutilate and thereby crush the languages ​​of violence (hate speech, false flattery, sexism, misogyny) in the social space. Poet and philosopher Lolita Agamalova explains: "Despite any politics of materiality, language issues remain important. And I think that for certain events there are already prepared languages ​​associated with affect. The affect languages ​​are quite violent, and the "safety language" is linear and monotonous, there are no overtones in it..."[18]

In the process of analyzing the ero-feminist discourses in Sylvia Plath’s poetics, I came to the conclusion that much remains to be thought about. Sylvia's poetics is extensive and multidimensional, not subject to a narrow author's interpretation. Today, Platt needs if not an integral analysis, but at least a comparison with the realities of today.

It is true that our first and foremost task at this stage is to avoid the frantic false necessity and flattery of gender stereotypes and the formation of new gender sensitivities, both personally and socially. After all, the more possible options for self-presentation, the wider the field of our possibilities.

And, I suppose, Sylvia Plath will help us with this.
Bibliography
  • Farrell, Kirby. Post-Traumatic Culture: injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998.
  • Holbrook, David. Sylvia Plath: Poetry and Existence. - Bloomsbury Collections, 2013.
  • McDermot, Ellen-May. Bees and Brutality: Plath’s violent writing across the state and home, 2018.
  • Plath, Sylvia. Ariel and other poems. 1965.
  • Steinberg, Peter and Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, Harper, 2018.
  • Schwartz, Murray M. and Christopher Bollas (1976) "The Absence at the Center: Sylvia Plath and Suicide," Criticism: vol. 18, iss. 2, art. 3.
  • Агамалова, Лолита и Елена Костылева. Аффективный язык не-насилия. О тексте Лиды Юсуповой "террорист хуй". Гендерные исследования: № 24, 2020. - ст. 15- 27.
  • Бодрийяр, Жан. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. Университета, 2000.
  • Гавел, Вацлав. Сила безсилих, пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016.
  • Каур, Рупи. Молоко и мед. Москва: Бомбора, 2018.
  • Сартр, Жан-Поль. Экзистенциализм - это гуманизм. В кн.: Сумерки богов. М.: Политиздат, 1989.
Yana (Ivona) Hrytsan is a poet, author and essayist. She graduated from the faculty of journalism of Lviv National University. Her poetry was published in the magazines "Context", "Literary Ukraine", "Dzvin Molodіzhny" and in the author of the book "Fragmenty Zakohannogo" (2020).

Facebook
Instagram
Mail: creativeyana0707@gmail.com
Бодрийяр Жан. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. Университета, 2000, URL
Вацлав Гавел. Сила безсилих / Пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016, URL
Жан-Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм. – М.: Политиздат, 1989, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Peter Steinberg, Karen V. Kukil. The Letters of Sylvia Plath Vol 2: 1956-1963, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Kirby Farrell. Post-Traumatic Culture: Injury and Interpretation in the 90s. Johns Hopkins, 1998, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Рупи Каур. Молоко и мед. - Бомбора, Москва, 2018, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Murray M. Schwartz and Christopher Bollas. The Absence at the Center, 1976, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath and the Bee Poems, URL
David Holbrook. Sylvia Plath: Poetry and Existence, Bloomsbury Collections, 2013, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Sylvia Plath. Ariel and other poems, 1965, URL
Лолита Агамалова и Елена Костылева. Аффективный язык не-насилия. О тексте Лиды Юсуповой "террорист хуй", URL